Сторінка психолога
Навчання та виховання дітей з особливими потребами.
План
- Основні причини шкільних труднощів дитини молодшого шкільного віку.
- Проблеми шкільної дезадаптації
- Страхи, агресія та тривога у молодшому шкільному віці.
- Попередження та корекція негативних проявів молодшого школяра.
батьками та дитиною, стиль виховання та інші особливості сімейного виховання.Відомо, що своєчасно не здійснена корекція існуючих в учня труднощів у навчанні призводить до вторинної соціально-педагогічної запущеності, емоційних та особистісних .При цьому не слід забувати, що будь-який дефект, (за думкою Л.С.Виготського), не лише призводить до вторинних порушень, а й одночасно породжує і стимули для створення засобів їх компенсації. Експериментальні дослідження свідчать про великі компенсаторні здібності центральної нервової системи дитини. Рівень та якість компенсації порушених функцій залежать при цьому від віку дитини та характеру впливу на неї з боку оточення . Тому програма подолання труднощів повинна бути комплексною: вміщувати цілеспрямований вплив на сім'ю; лікування та профілактику соматичних розладів; корекцію інтелектуальних, емоційних та особистісних порушень; психологічне консультування вчителів з проблем індивідуалізації навчання і виховання даного контингенту дітей; створення сприятливого психологічного клімату в учнівських колективах та нормалізацію міжособистісних стосунків учнів.Порушення приводять до проблем з адаптацією зо шкільного життя.Шкільна дезадаптація дітей молодшого шкільного віку часто виявляється в таких формах, як страхи, агресія, тривога. Страх, як і інші неприємні переживання (гнів, страждання й ін.) не є
однозначно шкідливими для дитини. Тому що будь-яка емоція виконує певну функцію та дозволяє дитині і дорослій людині орієнтуватися в навколишньому середовищі. Страх регулює діяльність, поведінку людини, оберігає від небезпек та ін. У цьому виявляється "охоронна" функція страхів. Проте, переживання емоції страху супроводжується почуттям невпевненості, незахищеності, неможливості контролювати ситуацію. Об’єкти дитячих страхів нескінченно різноманітні і їхні особливості знаходяться в прямій залежності від життєвого досвіду дитини, ступеня розвитку її уяви і таких якостей характеру, як емоційна чутливість, схильність до занепокоєння, непевність у собі. Наявність перебільшених страхів сигналізує про неблагополуччя в емоційно-особистісній сфері дитини. Страхи з'являються з різних причин, але аналіз найбільш поширених стійких страхів у дитячому віці дає змогу констатувати, що часто вони є результатом психічної травми, яку пережила дитина. Це може бути разова шокова чи затяжна психотравмуюча ситуація.При цьому велике значення мають, як внутрішні фактори - тривожно-недовірливі риси характеру, непевність, підвищена вразливість, емоційність дитини, так і зовнішні, що формуються в сім’ї: помилки виховання, чи гіперопіка, холодно-байдуже виховання тощо. Основне місце в профілактиці появи страхів дитячому віці займає правильна батьківська позиція, забезпечення емоційного благополуччя і
комфорту для дитини в родині та дитячому закладі , увага до її почуттів.Зайва строгість батьків, велика кількість заборон, відсутність тепла, ласки, емоційної близькості з боку матері, чи зневага, невиправдані суворі покарання з боку батька приводять до тривалої перенапруги нервової системи дитини, що послабляє її, створюючи сприятливу основу для появи страхів.Тривалі психотравмуючі ситуації не завжди викликають у дитини появу страхів. У деяких дітей замість цього виникає агресивність, упертість, капризи. Деяка схильність до страхів простежується у дітей замкнутих, нетовариських, обмежених у контактах.Бурхливий розвиток уяви і малий життєвий досвід, особливості характеру батьків і не завжди адекватні методи виховання, сугестивність, схильність до наслідування і емоційність поряд з описаними рисами характеру дітей роблять появу страхів у них дуже ймовірними.Якщо почуття дитини постійно ігноруються або отримують негативну
оцінку, не помічаються дорослими, безпосередність поступово зникає, дитина стає млявою, замкнутою, настороженою, боязкою, з’являється підґрунтя для дезадаптивної поведінки, в тому числі і в шкільному житті.Страхи, що виникають при подібних відносинах, будуть
характеризуватися деякою "розмитістю" - дитина не завжди зможе чітко
сказати, чого вона боїться і чому, яких дій очікує від об'єкта, що лякає, і т. ін.Крім розглянутих причин страхів у дітей, цьому сприяють
конфлікти батьків, невизначеність у їх відносинах чи втрата близької людини.Страхи - звичайне явище для дитячого розвитку. Вони мають важливе значення для дитини. Дитячі страхи у випадку нормального розвитку є важливою ланкою в регуляції поведінки дитини і, у цілому, мають
позитивний адаптаційний зміст. Страх, як будь-яке переживання є корисним,
коли точно виконує свої функції, а потім зникає.Необхідно відрізняти патологічний страх, що вимагає корекції, від
нормального, вікового, з тим, що б не порушити процес розвитку дитини. Патологічний страх можна відрізнити від нормального за відомими критеріями: якщо страх перешкоджає спілкуванню, розвитку особистості, психіки, він може привести до соціальної дезадаптації і навіть до аутизму. Такий страх, безперечно, патологічний.Дезадаптованість може виявлятися і в так званих « шкільних страхах» дитини, коли вона боїться вчителя, не наважується відповідати біля дошки, боїться отримати низьку оцінку, їй страшно виходити з класу та зустрічатися з старшими дітьми, тощо.Причинами таких страхів може бути авторитарна позиція педагога, несприятливий мікроклімат, низький соціальний статус учня в групі, агресія з боку інших дітей, образливі прозвища та інші негативні явища шкільного життя.Ознакою дезадаптації можна також вважати низький рівень емоційної саморегуляції, часті прояви гніву та агресії.Гнів, як і інші емоції, виконує функцію адаптації людини до навколишнього середовища, він мобілізує енергію, необхідну для самозахисту, надає індивіду відчуття власної сили та хоробрості. Впевненість в собі і відчуття впевненості стимулюють індивіда відстоювати свої права, тобто захищати себе як особистість. Таким чином, емоція гніву виконує корисну функцію для людини. Крім того, помірний, контрольований гнів може використовуватися в терапевтичних цілях з метою зменшення страхів.Гнів, як у тварин, так і людини, спрямований на усунення перешкод, для досягнення мети, відпочинку, одержання приємних вражень і тому не кожний прояв агресії може вважатися порушенням.Гнів - ситуативна реакція, і необхідна вона, поки продовжується небезпечна для людини ситуація. Якщо ж гнів "викристалізовується", стає «надситуативним», постійним переживанням, то це не може вважатися нормальним.Негативізм - опозиційна манера в поведінці від пасивного опору до
активної боротьби проти встановлених звичаїв і законів.
Образа - заздрість і ненависть до оточуючих за дійсні та вимишлені дії.
Підозра - в діапазоні від недовіри і перестороги у відношенні до людей впевненості в тому, що інші люди планують та приносять шкоду.Вербальна агресія - вираз негативних почуттів як через форму (крик),так і через зміст словесних відповідей. Почуття провини - виражає можливу впевненість суб'єкта в тому, що він є поганою людиною .Реакції гніву, які спочатку є ситуативними й адекватними, можуть перерости у порушення, які ускладнюють процес шкільної адаптації. Будь-яке порушення бере свій початок з конкретної ситуації. Умовами "переростання" реакції гніву в порушення є наступні:- постійне агресивне поводження батьків, яке наслідує дитина і ніби заражається їх агресивністю. Це обумовлено тим, що система емоційної
саморегуляції дитини будується по типу емоційної саморегуляції її батьків;- прояв нелюбові до дитини, формування в неї відчуття беззахисності при
небезпеці і ворожості навколишнього світу,- тривалі і часті фрустрації, джерелом яких є батьки, або обставини, що складаються в школі,- приниження, образи дитини з боку батьків або педагогів,- низький соціальний статус, позиція занедбаного або ізольованого в класному колективі, - невміння побудувати систему міжособистісних відносин ,- труднощі спілкування в конфліктній ситуації.Розглядаючи агресію, як вияв шкільної дезадаптації Р.В. Овчарова визначає її наступні особливості:- висока афективна зарядженість поведінкових реакцій;- імпульсивний характер реагування на фруструючу ситуацію;- низький рівень саморегуляції;- недиференційована направленість реагування;- високий рівень готовності до агресії. Вітчизняні дослідники розуміють агресію як цілеспрямовану, руйнуючу поведінку, яка суперечить нормам і правилам існування людей у суспільстві, яка завдає шкоди об'єктам нападу (живим і неживим), яка спричиняє фізичну шкоду людям та викликає у них психологічний дискомфорт (негативні переживання, стан психічної напруги, страх та інші). При цьому агресивні дії вступають: - як засоби досягнення значної мети; - як засіб психологічного развантаження; - самоціль, яка задовольняє потреби в самореалізації та самоствердженніКорекція шкільних труднощів може здійснюватися в системі навчально-виховної роботи, через спеціально організовані групові заняття-тренінги, в індивідуальній роботі з дітьми та батьками.
